День жалоби. Сумуємо за героями.




Живі!

 

Живі! Живі! Ніякі не раби!

Закрийте пельку раціоналістам!

Ми вийшли з історичної юрби,

Нанизані на щастя, як намисто.

Ми – нація, з якої все пішло.

Над нами – оком яблуневим сонце.

Ми – поле, що вже золотом зійшло.

Ми молимось у кожнім нашім кроці,

Щоб далі плинув зоряний наш час!

Скінчились болі – хмурі на пекучі.

Ми бачили в тумані, як Тарас

Сміється радісно, гуляючи на кручах…

 

Досить марнословити, молю…

Що вам очі оловом залило?!..

Не брешіть хоча би Кобзарю…

Він марить від безсоння у могилі

Та іноді виходить із піску –

Мабуть, приємно думати у русі –

Сідає коло темного ставку

І щось шепоче, плачучи, у вуса.

Я бачив той нічний прозорий став.

Я чув його слова у ту годину:

 

“Матінко… Чи я тобі брехав?..

Чому ти мені брешеш, Україно?..”

 

                                          ВЛАДИСЛАВ ЛОЗА



Создан 20 фев 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником