Запрошує Межигірський Узвіз




Лечу пташиною в село
В родинне батьківське гніздо.

Пройти стежиною в саду,
Згадати молодість свою,
Де, перші кроки я зробила,
Де слово вперше з уст злетіло,
Де ранки сонячні стрічала,
Де личко, росами вмивала.
Гостинною була хатина,
Збиралась тут моя родина:
Дідусь, бабуся, вся рідня,
Звучала пісня солов'я.
Ми, розлетілись по світах
І в кожного, своє життя,
І лиш в душі єднає нас,
Любов. До рідного села.
Вклонюсь своїй батьківській хаті
Вона вже пусткою стоїть,
Душа від жалю, аж щемить,
Могилі батька, теж вклонюся,
І щиро Богу помолюся.
Сльоза скотилась на щоку,
Зігну калину у саду,
Стоїть хатина в самоті,
Не стріне батько у вікні.
Усе в житті, здолати ми зумієм,
І зітремо сльозу з лиця,
Бо єднає усіх нині разом
Віра в Бога, й любов до села.
Найрідніше, найкраще у світі село
Ми збагнули про це, лиш з роками,
Найдорожча земля ця, для нас у житті,
На яку стали вперше ногами.
І зійшлася
Петрівська родина,
В день
червневий до свого села,
Веселімся, й радіймо всі разом,

Бо вкраїнська в нас дійсно душа.



Создан 13 июн 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником