Творчість, натхнена Дзвонковою




Вірші Миколи Васильовича Ніколаєнка, мешканця с.Нові Петрівці, автора гімна с.Нові Петрівці, голови місцевого осередка Всеукраїнської організації "Просвіта":    

 

Дзюрчить століттями криниця,

Вартує, будить, не мовчить…

Ідуть до неї поклониться,

Шевченка думи підтвердить.

 

І як бувало по весні

Щебечуть знову солов"ї:

Про запорізьких козаків,

Та вандалізм більшовиків.

 

* * *

 

 

Він всі віки на нас чекав

 

Цей дар небесний на віки - 

До Бога тягнуться гілки.

Він зріс на диво Межигір"я,

Зберіг духовності довір"я.

Він зріс, де з ним ченці дружили.

Він чув, з яких дзінниць дзвонили.

Під ним співали козаки,

Він знав Шевченкові стежки.

Ось так він ріс, ніхто не знав,

Коли настане день Помпеї.

І де той ідол дозрівав,

І звідки з"являться пігмеї.

Він в очі пильно їм дивився,

Молитви в небо посилав.

Гілки до істини тяглися,

Він всі віки на нас чекав…

ПАМ"ЯТЬ СЛАВИ НЕ ВМИРАЄ

 

Є під Києвом перлина -

Межигірський простір-див.

То Карпатських чар картина,

То народний сум і гнів.


Межигір’я, Межигір’я,

Знаєм тебе з добрих слів.

Вже нема того подвір’я,

Добрих справ твоїх часів.

 

Залишила пам’ять тут

Легендарні нам могили,

Але ж там вже не цвітуть

Тих барвінків квіти милі.

 

Ще криниця Дзвонкова

Родовід свій має.

В ній історія жива

Нам розповідає...

 

Знову й знову до криниці

Йдуть поклони бити:

І старі, і молодиці,

І маленькі діти.

 

Стоять слова на сторожі -

Шевченкові свідки,

Незкінченно йдуть охочі

Положити квіти.

 

Пам’ять слави не вмирає,

Кожен штрих її звучить.

Сердце й розум вимагає -

Добра справа мусить жить!!!

 

 

ШЕВЧЕНКОВІ СВІДКИ

 

Стоять дуби в Межигір"ї -

Шевченкові свідки,

Та згадують про події,

Про мрії ті гірки.

Про чернецькі сподівання,

Про молитви Богу -

Як Шевченко в спілкуваннях

Відчував нагоду.

Щоб сказати своє слово,

Дещо придивитись,

До могил до їх героїв

Та ще й пожуритись.

Як колись Семен Палій,

Лихом не добитий,

В грішній долі він своїй

Змусив тут спочити.

Як молився і каївся

Чернець в Межигір"ї,

Як на краще сподівався

До бога в довір"ї.

Сидить було у келії

Та Бога благає:

"Боже милий, Боже щедрий,

Життя вже минає.

Пошли ж нашій Україні -

Молюсь я, благаю, -

У наступні покоління

Квітучого раю".

І Кобзар наш намагався

Шлях відкрити долі - 

Він з думками сперечався

Біля Дзвонкової.

Розмовляв, води напився,

Богу помолився,

Взяв мольберт, перехрестився,

На храм подивився.

Змалював, щоб знадобився

В пам"яті про нього.

Мав надію, сповідався,

В святу допомогу.

Божий Дар тут обірвався,

Гріх знайшов дорогу.

Комуністи-фарисеї

Прийшли в Межигір"я,

У безбожній тій місії

Знищили подвір"я.




Обновлен 11 дек 2011. Создан 04 дек 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником